БРЕХАВ, БРЕШУ і БУДУ БРЕХАТИ – ВІН

Кандидаты в президенты

Я, як Голова Всеукраїнської громадської організації „Комітет по боротьбі з корупцією в органах державної влади, правоохоронних органах, прокуратурі та судах”, що на виборах підтримує Віктора Януковича, змушений час від часу вислуховувати докори, „як це доброчесні люди можуть солідаризуватися з „кримінальним політиком”. Так я поясню.

Не того, кого треба, називають цим мало почесним іменем. Те, що підліток із шахтарського містечка, з неповної сім’ї мав пригоди – це нормально, і те, що Віктор Федорович піднявся з низовини до вершин українського політикуму свідчить про його не пересічні властивості. У нього хороші манери, пристойна мова і поводження, незлобивий і щедрий характер – словом, нічого не нагадує у ньому єнакіївського гавроша, генерала „піщаних кар’єрів”.

А ось маємо парадокс Юрія Луценка. Як так вийшло, що синок-мажор, з родини спадкових прєдводітєлєй комуністичного дворянства, комсомолець, „біла кістка” й начальник усіх „дядів Стьоп” України є, за стилем поведінки і змістом – пияком, хамлюгою й, м’яко кажучи, людиною нечесною й злодійкуватою?

Запитання риторичне, але відповідь на нього є: він пройшов непросту путь від дрібного забіяки до великого Хама, лауреата премії Української Гельсінської Спілки „Будяк року-2009”, оскільки на цьому шляху його шанобливо вели під руки, переставляючи йому ніжки, захищаючи від злих не хороших прокурорів наші помаранчеві вожді.

А починалося усе від простого, невинного ґешефту – фальсифікації Луценком кримінальної справи на Бориса Колесникова. Юра усім брехав тоді, у 2005 році, бо дуже хотів вислужитися і розібратися з донецькими „бандитами” кримінальними методами. Потім вже, йому прийшлося принижуватися, щоб вибачили. Але від тюряги парня відмазали.

Ще був цікавий епізод з убивством такого собі Єрохіна з ГУБОЗу, про якого ходили надзвичайно цікаві легенди: про грошенята підпільних конвертаційних центрів, частина доходу яких непомітно переміщалася до Єрохіна, а від Єрохіна – до кишені Луценко. Це називалося боротьбою з економічною злочинністю. Коли інформаційних приводів небезпечно побільшало – з ГУБОЗівця зробили друшляк. Політичне начальство тоді навіть не погрозило Луценку пальчиком.

Потім були прецікаві й достойні кримінальних справ зловживання щодо роздачі безплатно, у якості подарунків і нагород вогнепальної зброї цивільним друзям. Начальство пальчиком погрозило, але добра українська дівка-Фемідка претензій до хлопчика не мала.

Нікого не здивувало, коли у молодого міністра-термінатора проявилися більш виражені хапальні рефлекси. Спроба „подерибанити” державні грошики через організацію єдиної системи мобільного службового зв’язку для усієї міліції. Фірма міністра, на якій його дружина працює комерційним директором, монопольно мала б постачати мобільниики і забезпечувати обслуговування приблизно 200 тисяч службовців-абонентів. Афера чомусь не вдалась. Скандальчик зам’яли покровителі. Харчуватися приходиться з інших, більш традиційних для МВС джерел.

Юрій Лученко, в силу особистої пристосованості для брудної роботи, був в фаворі у завідуючих Україною, а хамство сприймалося як мила, симпатична риса у середовищі таких же „еліт”.

Далі – пішло як по маслу. Юра зрозумів, що з рук йому зійде усе, при умові, якщо він буде як слід лаяти Партію регіонів, не чіпати СБУ і „потрібних” начальству людей, а свої проколи списувати на прокуратуру.

Перелік подвигів останніх двох років свідчить про хорошу фантазію і незакомплексованість міліцейського шефа.

1. Великими компаніями друзів і родичів на літаку внутрішніх військ вилітали в „учбові польоти” на Крим і назад. Швидко й безплатно. Платили ми усі, з наших кишень, нашого державного бюджету. Дружньо поплескали по плечі, вдовольнилися поясненнями.

2. Привселюдно, у пристойному місці, бив по делікатних місцях мера м. Києва. Вийшло якось недобре, але справу закрили.

3. Називав себе расистом. Та, отак і каже: „Я – расист” ( тіпа взірець і вершки білої раси, начувайтеся негри й білоруси!). Потім змушені були по міжнародних зібраннях виправдовуватися.

4. Надудлився пива й побився з німецькими колегами в аеропорту Франкфурта. Відмазували усім миром. Для страху створили тимчасову комісію, яка хоч і тимчасово погрозила Юрі, втіхаря, підхихикуючи, сказала хамику „гут, Юра, харошій мальчік”. Що з успіхом було продемонстровано „95-м кварталом”. Зі злочину зробили шоу. Питання дня: який приклад Міністр внутрішніх справ подає своїм підлеглим? Відповідь: пити за обідом не більше одного кухля пива.

Людоньки, це ж не Юра показав Еуропі свої нетверезі балухи. Це Українська держава демонструє власним громадянам та іноземним набожним бюргерам свій свинський писок, під оплески й веселі „хі-хі” такого ж, приблизно свинського, за культурним рівнем, істеблішменту.

Талановито упустив людолова й феодала Лозінського – свого приятеля і друга всіх мисливців. Тут вже за покликанням серця. Хоч президент і запитував його строго: „Де Лозінський?” – МВС, грізно насупивши брови, активно імітувало його пошук. В Ізраїлі, як колись Пукача. Далі Ізраїлю фантазія чомусь не спрацьовує, може це генетично?

Далі – ще нижче. Почав підпрацьовувати адвокатом у збоченців. На прес-конференції 14 грудня, з нагоди коментаря по справі педофілів з БЮТу Юрій Луценко розголошує дані про всиновлення потерпілих дітей. Прокуратура злочину в його діях не знайшла, хоча це – кримінальна стаття у чистому вигляді. Згодом, з матері потерпілих почали робити то агентку Березовського, то божевільну. Виглядало якось непереконливо. Тоді міліція знайшла іншого, більш жирного педофіла, скоренько припнувши його білими нитками до Партії регіонів. Ми очікували, що Міністру дадуть медаль – поки що не дали.

Державні закупівлі в МВС – тема окремих роздумів. Луценко каже, що він їздить ще на чушковій машині, що нічого дорожчого за скромні непоказні фольксвагени міліція не придбавала. Але ж, звідки на офіційному сайті державних закупівель дані про закупки „Тойот-Камрі”, „Тойоти-Прадо”, 50 штук „Хюндаїв Туксон”?

У цій колекції подвигів не було лише канібалізму чи зґвалтування мертвої бабусі.

Такими дрібницями як розгул злочинності і корупції Міністр не сильно переймається. Нема коли. Професіонали розбігаються. Хабарництво, особливо всередині правоохоронної системи, зашкалює, бізнес не працює, економіка в тіні. Корупція всюди, посади купують. Президент справедливо обурюється: де робота ваша, пан міністр Луценко?

А той хлопнув дверима, обматюкав усіх, портрета зняв… І пішов у відпустку. Дуже відповідально. Такий міністр нам зараз потрібен? Що треба, щоб його нарешті зняли?

Для того, щоб нинішній Президент знайшов у собі сили підняти це питання, припинити нарешті, кришування здібного хлопчика Юри, який після своїх подвигів, винуватий лазив на колінах перед батьком нації, розказував анекдоти то про Віктора Федоровича, то про Юлю, щоб його, болєзного, простили, потрібно було одне-однісіньке. Політична зрада тих, хто привів його до корита, нагла демонстрація того, що він вже записав для себе Ющенка у „збиті льотчики”. А головне – готовність брехати і зраджувати далі. Не думаю, що фігура з таким багажем скандалів і клінічних подвигів знадобиться хоч кому-небудь. Усі серйозні гравці зробили свій висновок.

15 січня 2010 р.

Голова Правління Всеукраїнської громадської організації „Комітет по боротьбі з корупцією в органах державної влади, правоохоронних органах, прокуратурі та судах” Едуард ЄФІМЕНКО