Зеркалов Д.В., Левковець П.Р., Мельниченко О.І., Дмитрієв О.М. Безпека руху автомобільного транспорту: Довідник.

К списку книг

Зеркалов Д.В., Левковець П.Р., Мельниченко О.І., Дмитрієв О.М. Безпека руху автомобільного транспорту: Довідник.

ББК 39.33-08
3-57
УДК 656.13

Передрукування заборонено

Рецензенти: д-р техн. наук, професор О.С. Ігнатенко, канд. техн. наук, доцент В.А. Дідковський

Рекомендовано до друку Вченою радою Національного транспортного університету (протокол № 3 від 29.11.2001 року) та Президією Транспортної академії України (протокол № 10 від 03.12.2001 року)

Д.В. Зеркалов, П.Р. Левковець, О.І. Мельниченко,
О.М. Дмитрієв. Безпека руху автомобільного транспорту: Довідник. — К.: Основа, 2002.— 360 с.
ISBN 966-7233-61-8

У книзі наведено узагальнені матеріали основних законодавчих актів, нормативно-правових, нормативно-технічних та інших документів з безпеки руху автомобільного транспорту.
Матеріал книги грунтується на постановах Верховної Ради України, рішеннях Уряду, наказах, положеннях та інструкціях Міністерства транспорту, МОЗ та МВС, що становлять нормативну базу для забезпечення виконання вимог Законів України “Про дорожній рух” та “Про автомобільний транспорт”.
Для працівників підприємств автомобільного транспорту, власників дорожніх транспортних засобів, місцевих органів виконавчої влади, регіональних структур Мінтрансу та ДАІ МВС, користувачів послуг автомобільного транспорту, а також викладачів та студентів транспортних вузів.

ISBN 966-7233-61-8
БК 39.33-08

© Д.В. Зеркалов, 2002
© Видавництво «Основа», 2002

ВСТУП

Становлення та поступальний розвиток України, як демократичної держави, інтеграція її у світові та європейські структури вимагає переосмислення суті, місця та ролі державного управління за сучасних умов на підприємствах транспортно-дорожнього (ТДК) комплексу.
Державна транспортна політика в галузі безпеки руху реалізується через законодавство України, нормативно-правову і нормативно-технічну базу, удосконалення системи державного управління, управління державною власністю (об’єктами інфраструктури, підприємствами транспорту) та державне регулювання в сфері відносин і діяльності суб’єктів підприємництва.
Формування справедливого, безпечного і ефективного ринку послуг можливе за умов об’єктивного, єдиного підходу до усіх суб’єктів підприємництва та контролю за виконанням законодавства і нормативно-технічних вимог. З цією метою розроблена система сертифікації і ліцензування.
Працювати на маршрутах мають право перевізники, які виконують вимоги чинних нормативно-правових і технічних документів, отримали відповідну ліцензію і перемогли у відкритому конкурсі. Для забезпечення здорової, справедливої конкуренції важливо мати об’єктивне, незалежне підтвердження відповідності перевізника вимогам згаданих документів. Таке підтвердження доцільно одержати в системі сертифікації, яка забезпечує неупередженість перевірки, захист прав того, кого перевіряють за рахунок загальнодоступних формалізованих процедур.
На певні види перевезень, наприклад таксі, з метою контролю за ризиками безпеки на вулицях та уникнення надмірної конкуренції, застосовується квотування шляхом обмеження кількості дозволів або ліцензій.
Контроль за додержанням транспортного законодавства, правил перевезень і безпеки покладено на Міністерство транспорту, його територіальні органи. Регулювання дорожнього руху, виконання водіями правил дорожнього руху – природна функція служб Міністерства внутрішніх справ (МВС).
Основні напрямки державного регулювання перевезень повинні базуватись на економічних та правових механізмах забезпечення вимог до безпеки та якості транспортних послуг.
Державному регулюванню в першу чергу підлягають такі основні напрямки:
• забезпечення безпеки, якості пасажирських перевезень та екологічної безпеки;
• економічні взаємовідносини перевізників із споживачами та замовниками транспортних послуг;
• формування ринку автотранспортних послуг.
Забезпечення безпеки, якості пасажирських перевезень та екологічної безпеки повинно здійснюватись шляхом стандартизації, ліцензування, квотування, сертифікації та встановлених дозволів на продукцію та послуги пасажирського автотранспорту.
Стандартизація визначає основні державні вимоги до продукції, робіт і послуг пасажирського автомобільного транспорту.
Ліцензування здійснюється з метою регулювання визначеної необхідної кількості (квоти) перевізників у конкретному регіоні. Воно передбачає контроль за спроможністю суб’єкта підприємницької діяльності надавати послуги на професійному рівні.
Квотуванню в першу чергу підлягають таксомотори в місті (чи регіоні), здійснюється місцевими органами влади.
Сертифікація є обов’язковою, згідно з законодавством України, для продукції та послуг, які є небезпечними для життя і здоров’я споживачів, їх майна і довкілля.
Обов’язкова сертифікація повинна бути на транспортні засоби та їх складові і запасні частини. Послуги з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування повинні підлягати обов’язковій сертифікації до моменту розробки і введення в дію ліцензійних умов на ці послуги, якщо вони передбачатимуть перевірку перевізника на його відповідність вимогам чинних законодавчих та нормативних актів щодо безпеки перевезень.
Після введення таких ліцензійних умов сертифікація послуг з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування повинна стати добровільною.
Добровільна сертифікація може бути застосована для перевезень організованих груп пасажирів, туристів, обслуговування на замовлення і таксомоторне обслуговування, технічне обслуговування і ремонт вузлів та агрегатів, які безпосередньо впливають на безпеку перевезень.
Пасажирські перевезення на автобусних маршрутах загального користування є сферою державного замовлення.
Замовниками послуг на перевезення пасажирів автобусами на маршрутах загального користування повинні бути, залежно від видів сполучень, центральні державні органи управління, місцеві державні органи і органи місцевого самоврядування.
Реалізація державного замовлення повинна здійснюватись виключно на конкурсних засадах і передбачати встановлення між пасажирськими перевізниками і замовниками послуг договірних відносин, які б обумовлювали:
• технічне й технологічне забезпечення керування рухом автобусів на маршрутах загального користування;
• облаштування автобусних маршрутів загального користування зупинками, інформаційними табличками тощо;
• забезпечення відшкодування пасажирському перевізнику витрат, пов’язаних з перевезенням пільгових категорій пасажирів та встановлення збиткових тарифів;
• відповідальність та санкції за невиконання сторонами умов договору.
Державний контроль за виконанням транспортного законодавства поширюється на перевізників всіх форм власності, споживачів послуг, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
До ринку автотранспортних послуг допускаються тільки ті перевізники, які відповідають державним вимогам щодо безпеки та якості перевезень.
При порушенні транспортного законодавства неухильно застосовуються санкції до порушників, адекватні порушенню.
Система контролю повинна включати:
• визначення правопорушень, які підлягають фінансовим або іншим санкціям;
• визначення розміру санкцій за кожне правопорушення;
• формування організаційних структур, визначення їх функцій, прав, обов’язків і відповідальності щодо здійснення державного контролю;
• правове визначення процедури контролю та накладання санкцій.
Реалізація транспортного законодавства і контроль його виконання щодо пасажирського автотранспорту можливі за наявності виконавчої вертикалі.
Питання безпеки руху на пасажирському автотранспорті в Україні регулюються відповідними нормативними актами.
Кожне підприємство, що здійснює перевезення пасажирів, повинно:
• проводити профілактичні заходи щодо безпеки перевезень;
• мати відповідні структури або фахівців з питань безпеки перевезень;
• забезпечувати належні умови праці та відпочинку водіїв, передбачені нормативами;
• забезпечувати щоденний медичний контроль стану здоров’я водіїв;
• додержуватись вимог транспортного законодавства щодо організації перевезень пасажирів, виконувати правила перевезень пасажирів;
• забезпечувати належний контроль технічного стану транспортних засобів.
Поява на ринку пасажирських транспортних послуг десятків тисяч перевізників, які не мають профільної освіти та досвіду цієї роботи, припинення дії державного і відомчого контролю за профілактикою та безпекою перевезень призвели до невиконання основних вимог безпеки перевезень і правил перевезень. Перед державою в нових умовах постало завдання щодо відновлення контролю здатності перевізників надавати послуги пасажирам безпечно та з гарантованим рівнем якості.
Основні напрямки державної політики в галузі безпеки передбачають:
• розробку сучасних вимог до підприємств та підприємців, які здійснюють пасажирські автомобільні перевезення, щодо якості та безпеки надання послуг;
• створення системи виконавчої влади, яка б здійснювала контроль виконання транспортного законодавства щодо безпеки пасажирських перевезень місцевими органами влади, надавачами та споживачами послуг;
• створення системи санкцій до порушників транспортного законодавства. Першочерговими заходами повинні бути:
• перегляд чинних в Україні нормативно-правових актів щодо безпеки пасажирських перевезень та гармонізація їх з міжнародними конвенціями, угодами, приписами ЄЕК ООН з цих питань;
• облаштування існуючої мережі вулиць і доріг згідно зі стандартами і умовами безпеки;
• розробку і втілення в життя ефективних схем, методів та засобів організації дорожнього руху відповідно до міжнародних стандартів;
• підвищення ефективності аварійно-рятувальних робіт і заходів до подання невідкладної медичної допомоги потерпілим у результаті дорожніх пригод.
Основними напрямками державної програми підвищення безпеки дорожнього руху повинні бути:
• удосконалення системи збору, обробки й аналізу статистичних даних щодо дорожньо-транспортних пригод;
•?розробка методів оцінки тяжкості наслідків дорожньо-транспортних пригод;
•?удосконалення структур управління безпекою дорожнього руху на всіх рівнях, удосконалення правової та інформаційної бази державної системи управління безпекою дорожнього руху;
•?виявлення і ліквідація ділянок концентрації дорожньо-транспортних пригод, проведення комплексу дорожніх робіт по удосконаленню умов безпечного руху на потенційно небезпечних ділянках;
•?створення інформаційної системи виявлення місць скоєння дорожньо-транспортних пригод, забезпечення системи технічними засобами та обладнанням;
•?організація проведення цільових інформаційно-роз’яснювальних кампаній з питань безпеки дорожнього руху, регулярне висвітлення цих питань у засобах масової інформації, активізація роботи з пішоходами;
•?розробка і втілення нових форм і методів навчання безпечній поведінці та виховання транспортної культури дітей та підлітків; зниження рівня ризику внаслідок проведення робіт по формуванню громадської думки з питань необхідності виконання Правил дорожнього руху;
•?удосконалення нормативної бази щодо безпеки конструкції транспортних засобів та зменшення викидів забруднюючих речовин у довкілля з урахуванням вимог Правил ЄЕК ООН;
•?створення диспетчерських служб по спасінню потерпілих при дорожніх пригодах; удосконалення системи подання медичної допомоги на догоспітальному етапі;
•?удосконалення системи підготовки водіїв, а також системи профілактичної роботи з водіями;
•?запровадження системи інструментального контролю технічного стану дорожніх транспортних засобів.

Ця книга — універсальний помічник водіїв, керівників автошкіл і автотранспортних організацій, працівників державтоінспекції, викладачів і студентів транспортних вузів.
Слід пам’ятати, що значна частина наведеної у книзі інформації щороку уточнюється, тож довідник є інформаційним, а не нормативним виданням і не замінює чинну нормативно-правову документацію.

Робота над довідником триває, друге його видання заплановано на 2004–2005 рр. Попереду є час – всі Ваші зауваження і побажання просимо надсилати до Транспортної академії України за адресою: 01010, м. Київ, вул. Суворова, 1, ТАУ.

•?•?•?•?•

Проблемы безопасности

 

Дмитрий Зеркалов

Тигипко: «Власть – это не владение заводами, морями, пароходами, а эффективное управление чужой «государственной» собственностью в свою пользу под крышей Президента.»